Наше ставлення до свого роду, до рідних батьків і тим самим, до самого себе
02-09-2018
426
таня вербицька вербицька татьяна вербицька тетяна психолог практикуючий психолог психолог черкаси
Запрошую вас продовжити нашу подорож, яку ми розпочали минулого разу. Сьогодні нам надається унікальна можливість побачити наше ставлення до свого роду, до рідних батьків і тим самим, до самого себе.
Насамперед, батьки – найголовніші люди, тому що подарували нам життя. В наших жилах тече їхня кров. І вже за одне це ми повинні цінувати їх і бути вдячними. Це найбільше з того, що вони могли нам дати. Деякі з вас можуть не погодитись, заявивши: "Як можна дякувати, якщо нема за що дякувати? Наприклад, батько став п’яницею, або матір, отруює життя своїм нестерпним характером всьому дому. Як можна бути вдячним батькам, якщо вони один з одним лаються або навіть і б’ються". Тому, багато хто не відчуває у душі подяки до батьків, навіть не намагається їх зрозуміти, що можливо, у них було непросте життя або теж не складались стосунки з батьками.
На жаль, не сприймаючи одного з батьків або засуджуючи, ми не сприймаємо частину себе і цілий рід одного з батьків. Та без зв’язку з родом людина стає безпорадна. Рід завжди стояв і стоятиме біля витоків людського життя і щастя, надаватиме сили, відваги і енергії. Якщо дитина відмовляється в душі від батька, тим самим несвідомо і від чоловічого в собі, тобто від таких якостей, як гідність, цілеспрямованість, успіх, відповідальність та дорослість. Якщо ж немає зв’язку в душі з матір’ю – виникають проблеми у сімейних і міжособистісних взаєминах. Невирішені конфлікти з батьками, які, як ми думаємо, залишилися в дитинстві, насправді впливають на наше життя, що може призвести до нещасть і зламаної долі.
Яскравим прикладом такого відношення до свого батька можу назвати себе. Це було давно. Тоді я ще не усвідомлювала, чим доведеться платити за осудження деяких його вчинків. Шлях прийняття схожості мене з батьком тривав не один рік. Зате сьогодні я з певністю можу заявити, що багато з того, що є найкращого в мені – від мого улюбленого батька.
З приводу цього дуже влучно сказав Берт Хеллингер:
"Все, що ми не приймаємо – володіє нами! Все, що ми любимо – залишає нас вільними!"
Будучи маленькими дітьми, ми однаково любимо своїх батьків, однаково відданні і батьку, і матері, незалежно від того, яку поведінку демонструємо.
Отже, діти, які з вдячністю ставляться до свої батьків, життя своє проводять у добробуті і благоденстві. Подяка – це ключ до перемоги, успіху і щастя. Невдячні діти, навпаки, життя проводять у нещастях. Невдячність вбиває і себе, і оточуючих, вона породжує невдоволення, неуспіх і навіть хвороби.
Пораджу спробувати прийняти себе, свій рід – і Ви побачите шлях у щасливе життя, на якому розкриються ваші найкращі здібності.
А тепер від слів до діла. Зупиніться! Прислухайтесь до себе! Що ви можете зроби для прийняття батьків прямо зараз. Може у когось виникне бажання помиритися з батьком або з матір’ю, а в когось спробувати поліпшити відносини чи висловити подяку за власне життя, або ж проявити найприродніше почуття – любов. Що робити далі – вирішувати вам. На що ви готові піти заради свого щасливого майбутнього?
В мене, наприклад, виникло бажання присвятити моїм батькам цей блог, вірніше буде сказати, їхній світлій пам’яті. В такий спосіб хочу висловити подяку за те, що подарували життя мені і моєму братові Миколі. Так от, особисто від себе хочу сказати: «Любіть батьків поки вони ще живі, любіть їх просто за те, що вони є»!
Ось і підійшла до кінця наша незвичайна подорож. Якщо і у вас виникло бажання пізнати себе і світ, приєднуйтесь до нашої дружньої компанії мандрівників. До наступної спільної подорожі.
З любов’ю, Тетяна Вербицька!
